Цього року Гран-прі Бахрейну відбувся на Сепанзі — за 6000 км у Малайзійському Куала-Лумпурі. Представляємо нашу добірку найпомітніших гонок Формули-1 з назвами, що вводять в оману.
Гран-прі Тихого океану — зовсім не біля Тихого океану
Назва «Гран-прі Внутрішнього японського моря Сето», звісно, звучить не так престижно, як «Гран-прі Тихого океану», але це було б значно точнішим найменуванням для другого японського етапу, який проходив на трасі TI Circuit Aida у 1994 та 1995 роках. Цей віддалений автодром розташований за 56 км на північний схід від міста Окаяма, яке й само відокремлене від найбільшого океану планети не лише згаданим морем, а й Сікоку — островом вельми солідних розмірів. Як і сучасна версія Нюрбургрингу, це здебільшого нудна за конфігурацією траса, вирубана посеред дивовижно красивої місцевості.
Гран-прі Люксембургу — у Німеччині
У 1997 році Гран-прі Німеччини проходив у Хоккенхаймі, а фіналом сезону був Гран-прі Європи в Хересі (при цьому Гран-прі Іспанії вже міцно закріпився в Барселоні). Проте на піку «шумахероманії» з’явився запит на другу німецьку гонку. Тому етап на Нюрбургрингу назвали на честь Люксембургу, розташованого за понад 80 км звідти. На жаль для місцевих уболівальників, обидва брати Шумахери вибули з боротьби вже через два кола. Гонка зберегла цю ж назву і в 1998 році — і це при тому, що Гран-прі Європи в календарі того сезону взагалі не було!
Гран-прі Європи — в Азії
У минулому назву «Гран-прі Європи» зазвичай давали додатковим гонкам у країнах, які вже мали власний етап Формули-1: Брендс-Хетч, Нюрбургринг, Донінгтон-Парк, Валенсія тощо. Тому коли Баку приєднався до календаря у 2016 році, виглядало дивно, що гонку не назвали Гран-прі Азербайджану (саме таку назву вона отримає з 2017 року). Розташування Баку на березі Каспійського моря відносить його до Азії, хоча частина території країни дійсно лежить у Європі. Втім, траса виявилася фантастичною: швидкісні секції та вузька ділянка у Старому місті зробили її сучасною класикою. Ніко Росберг став переможцем гонки у 2016 році за кермом Mercedes.
Гран-прі Швейцарії — у Франції
Діжон приймав чотири Гран-прі Франції, а також один позазаліковий Гран-прі Швейцарії у 1975 році. У 1982 році черга приймати Гран-прі Франції дійшла до Поль Рікара, але для розширення календаря до 16 гонок була потрібна ще одна… На допомогу прийшов Діжон, який підняв прапор країни, де автоперегони були заборонені з 1955 року і яка розташована за 180 км звідти. Попри хаотичну організацію, Діжон як траса користувався куди більшою популярністю, ніж Поль Рікар. Тогорічний Гран-прі Швейцарії запам’ятався тим, що став єдиною перемогою Кеке Росберга на його шляху до чемпіонського титулу.
Гран-прі Сан-Марино — в Італії
Коли Монца почала втрачати популярність і потребувала реконструкції інфраструктури, Імола підставила плече й прийняла Гран-прі Італії 1980 року. Як писав Деніс Дженкінсон у журналі Motor Sport: «Монца — це справжня домівка Гран-прі Італії, але, тим не менш, Імола цілком здатна провести велику подію Формули-1». І вона це доводила протягом наступних 26 років. Монцу повернули до календаря, але Імола отримала другу італійську гонку, яку назвали Гран-прі Сан-Марино. Імола розташована за 100 км від республіки Сан-Марино, але ця гонка стала улюбленим елементом календаря (за винятком трагічного вікенду 1994 року). Емоційна перемога Патріка Тамбе у 1983 році та трилер між Шумахером і Алонсо у 2005-му стали її найяскравішими моментами.